Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що страховий стаж – це період, протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Тобто, якщо працівнику нарахована заробітна плата не менша законодавчо встановленого мінімального рівня і з неї сплачено страхові внески до Пенсійного фонду України (а з 01.01.2011 року – єдиний соціальний внесок відповідно до Закону України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”), то такий місяць повністю враховується в страховий стаж і заробітна плата за цей місяць враховується для обчислення пенсії. Якщо ж сума нарахованої заробітної плати, з якої сплачено внески, менша за мінімальний рівень, страховий стаж становить неповний місяць і обчислюється пропорційно заробітній платі.
Якщо роботодавець не сплачує внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за своїх найманих працівників, нарощує заборгованість з виплати заробітної плати, зі сплати страхових внесків, то періоди, за які не сплачено внески, „випадають” із страхового стажу найманого працівника та не включаються в заробіток для розрахунку розміру пенсії. Гарантований рівень мінімальної заробітної плати чимало роботодавців просто ігнорують і змушують людей працювати на невелику зарплату, часом зовсім не декларуючи оплату їх праці. Бажаючи уникнути зайвих, на їхню думку, витрат, видають працівникам зарплату «в конвертах», без сплати податків та відрахувань до Пенсійного фонду, позбавляючи таким чином їх соціального захисту.
Своєчасна й повна сплата платежів до Пенсійного фонд України, а також забезпечення працівників заробітною платою не меншою за мінімальні соціальні стандарти – це обов’язок роботодавця.
Легалізація робочих місць та заробітної плати - соціальна захищеність кожного.
Джерело: комунальна регіональна газета "Подільська зоря"