23 листопада в селі Сосонка відбувся мітинг-реквієм до 86-х роковин Голодомору в Україні. У скорботних заходах взяли участь: Михайло Демченко, начальник відділу культури і туризму райдержадміністрації Альона Романенко, сільський голова Микола Демченко,  учні та мешканці села.  

Голодомор охопив своїм чорним крилом і село Сосонку – одне з десятків тисяч українських сіл. Ліквідація кооперацій у селі, насильницька колективізація призвели до того, що вже 1929, 1930, 19321 році почали вмирати з голоду люди. В 1932-33 роках смертність від голоду досягла свого піку. В державному архіві Вінницької області дивом збереглись 6 примірників «Книги записів актів громадського стану 1933 року про смерть» Сосонської сільської ради… Першим про ці унікальні документи написав письменник, журналіст Борис Хандрос в документальній повісті «Смертні листи», яка вийшла друком ще у 1993 році. Також на основі свідчень очевидців тих подій був знятий документальний фільм, який мала змогу подивитися вся Україна.

В червні 1933 року  секретар Сосонської сільської ради Мороз Семен Мефодійович записав в Акті про смерть маленької дівчинки: «Романенко Ганна, вік – 3 роки. Причина смерті – зарізав батько для їжі». Ризикуючи життям секретар Мороз та голова сільської ради Романенко Прокіп Каленикович писали дійсну причину смерті «Помер від голоду», писали правду навіть тоді, коли після спеціально проведеної наради в «верхах», потрібно було писати «причина смерті – невідома». За сосонськими «смертними листами» - мільйони мертвих  і ненароджених.

«Три чорні хвилі голодоморів на українських землях на десятиліття підірвали генетичні, інтелектуальні та творчі сили нації, назавжди залишившись незагоєною раною у серці народу. У 1932-1933 роках Україна була перетворена на величезних розмірів концтабір, в якому відбувалося масове знищення наших співвітчизників голодом. Тогочасний кремлівський режим створив умови, несумісні із життям для більшості українців, і як наслідок - втрата у мирний час майже чверті свого населення. Із кожним роком все менше залишається очевидців тієї трагедії. Нині це вже обов’язок наступних поколінь – не дати згаснути свічці пам’яті про трагедію голодоморів, передати її новій генерації українців. І збудувати Україну – єдину, соборну, незалежну, де ніколи не буде місця тоталітаризму, а кожен зможе досягнути власної життєвої мети в умовах правової держави», - наголосив Михайло Демченко.

Задля збереження та вшанування пам’яті про невинно загиблих синів та дочок українського народу усі присутні на скорботному мітингу запалити свічки пам’яті, поклали колоски, квіти та лампадки до пам’ятника та жертв Голодомору 32-33 років.

Загиблих у роки голодоморів вшанували хвилиною мовчання.