Щоб побачити людей, які працюють в Україні неофіційно, не доведеться їздити далеко. Зачасту це  продавці невеличких магазинів та ринків, перукарі, механіки станцій техобслуговування, будівельники тощо, тобто люди, з якими ми спілкуємося ледь не щодня. Цікаво, що за статистикою, на неофіційну роботу більш охоче погоджуються чоловіки. За умови високої заробітної плати вони готові ігнорувати ризики, пов’язані з соціальними гарантіями.

То чим же ви ризикуєте, погоджуючись на роботу без офіційного працевлаштування? Перед усім - потрапляєте в цілковиту залежність від свого роботодавця та його примх. По-друге, позбавляєте себе соціальних прав – гарантованого розміру заробітної плати, права на оплачувану відпустку, лікарняних чи декретних виплат, відпустки по догляду за дитиною зі збереженням робочого місця, права соціального страхування від нещасних випадків тощо. Окрім цього, вас можуть звільнити у будь-який момент і без вихідної допомоги. І, чи не найголовніше, - не отримуєте трудовий стаж. Як наслідок – при досягненні пенсійного віку не можете отримати навіть мінімальної пенсії. Звичайно, трудовий стаж можна докупити. Для цього слід сплатити однією сумою внески за періоди, коли ви не працювали офіційно. Арифметика тут проста: чим довший такий період – тим більша сума. І тут, начебто, не біда. Можна звернутися за призначенням соціальної допомоги. Її розмір встановлюється з огляду на прожитковий мінімум. Інваліди й жінки зі званням «Мати-героїня» можуть розраховувати на стовідсоткову суму виплат. 80% виплачується інвалідам II групи; 60% — інвалідам III групи; 50% — священнослужителям, церковнослужителям та особам, які протягом не менше десяти років до введення в дію закону «Про свободу совісті та релігійні організації» обіймали посади в релігійних організаціях. Лише на 30% можуть розраховувати всі інші пенсіонери. А це — менше тисячі гривень. Але чи можна вижити на такі кошти?