Право української нації на самовизначення, захист і охорона національної державності українського народу – лягли в основу Декларації про державний суверенітет.

Її було ухвалено 31 рік тому – 16 липня 1990-го. Відтоді розпочалося утвердження України як самостійної держави.

Декларація була не просто «заявою про наміри». На відміну від декларацій інших союзних республік, Декларація про державний суверенітет України була радикальнішою і представляла план дій з розбудови незалежної держави, а не просто розподіл повноважень між центром і регіонами.

Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом». Єдиним джерелом влади визначався народ України. У міжнародних відносинах декларувався постійний нейтралітет і дотримання трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Українці мали безпосередньо укладати договори з іншими державами.

Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювалося намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю.

Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.

Не дивлячись на зусилля радянського центру, які були спрямовані на те, щоб не дати реалізувати положення Декларації, саме боротьба за їх реалізацію врешті призвела до прийняття Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.

Таким чином, Декларація про суверенітет визначила національну державність українського народу, закріпила республіканську форму держави, самостійність, верховенство і неподільність державної влади на всій території.

Прийняття Декларації стало першим кроком до відновлення історичної справедливості, відродження української державності як ідеї соборності українського народу та його земель.