Сьогодні, 6 жовтня, на всій території України проводять жалобні заходи, присвячені 80-тим роковинам трагедії Бабиного Яру.
Бабин Яр – важка незагоєна рана Другої світової війни в історії України, яку ми маємо пам’ятати, щоб не допустити її повторення. Пам’ять про трагедію Бабиного Яру повинна ґрунтуватися на шанобливому ставленні до всіх жертв нацистського тоталітарного режиму.
Бабин Яр – місце пам`яті та некрополь, де близько 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених були розстріляні нацистами у 1941-1943 роках.
Серед жертв Бабиного Яру – євреї та роми ,військовополонені, підпільники Організації українських націоналістів,мирні жителі, представники різних політичних поглядів, віросповідань та національностей.
Трагедія стала символом «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення людей.
Масові розстріли в Бабиному Яру розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у вересні 1941 року .
Найтрагічнішими стали 29-30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв - мешканців Києва.
У німецьких донесеннях цю операцію назвали «гросакцією». Передумовою до проведення акції була відверта брехня про участь євреїв у мінуванні та вибухах на Хрещатику 24 вересня, внаслідок яких загинули чимало солдатів і офіцерів вермахту
28 вересня 1941-го в Києві з’явилися оголошення із наказом усім євреям міста зібратися зранку на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова, біля кладовищ.
«Дорога смерті», якою пройшли десятки тисяч людей 29 вересня, пролягала від Лук’янівської площі вулицею Мельникова до перших воріт Єврейського кладовища, далі – на Кагатну (нині – сім’ї Хохлових), потім по Лагерній (нині – Дорогожицькій). Слід зазначити, що масові зниження єврейського народу складалось із трьої етапів:
Перший – щоденні розстріли євреїв, військовополонених, цивільних – тривав із вересня 1941 до весни 1942 року. Пік припав на 29–30 вересня, коли загинула 33 771 особа.
Другий етап – кінець зими 1942–середина серпня 1943-го. Його в’язні – численні жертви Бабиного Яру.
Третій, заключний, етап регулярних розстрілів відбувався на фоні знищення трупів у Бабиному Яру в серпні–вересні 1943 року в’язнями Сирецького концтабору.
Нацисти пильно стежили за тим, щоб свідків злочину не було. Не залишилося документальної хроніки розстрілів – знімати страти було суворо заборонено. Але свідки, хоч і нечисленні, але все ж були: по-перше, це ті, хто дивом уник смерті, наприклад, Діна Пронічева або Геня Баташева, або випадкові свідки. Так, зі спогадів Гені Баташової:
"На землі лежало немовля. Рот був відкритий. Та в страшному галасі крику малюка ніхто не чув. Можливо, мати зумисне полишила дитя, не в змозі бачити його загибелі, а може, сподівалася, що таку крихітку пожаліють, не вб'ють.Німець підійшов і палицею розтрощив йому голову».
Провідна роль у розстрілах кінця вересня початку жовтня 1941 року в Бабиному Яру належить зондеркоманді 4а під орудою штандартенфюрера СС Пауля Блобеля. Цей нацистський підрозділ здійснив також масові вбивства євреїв у Львові, Рівному, Луцьку, Новограді-Волинському , Житомирі, Білій – Церкві та інших містах.
Пам'ять про трагедію Бабиного Яру попри всі обставини завжди залишалась актуальною. Перші художні твори на цю тему з`явились вже у 1941-1943 роках, художником – етнографом Юрієм Павловичем, який робив замальовки олівцем із натури.
Перші поетичні твори на тематику Голокосту писали Ольга Антсей та Людмила Титова.
Пам’ять про Голокост і Бабин Яр, зокрема, це також вшанування рятівників, Праведників народів світу. Це почесне звання присуджують з 1963 року людям, які в роки нацистської окупації рятували євреїв від переслідувань та загибелі. Сьогодні Україна посідає четверте місце за кількістю Праведників народів світу серед країн, в яких встановлено факти порятунку євреїв. Станом на 1 січня 2021 року відомо імена 2673 Праведників з України.
Голокост - це страшна сторінка в історії України у Другій світовій війні, яку ми зобов’язані пам’ятати та не допустити її повторення.