Усе починається з сім’ї. Першою реакцією батьків є бажання приховати інвалідність своєї дитини та небажання з нею миритися. Інвалідність, що була набута в процесі життя дитини, переживається батьками вкрай складно. Люди живуть надією, що все минеться, як страшний сон. На початках батьки не вірять, що інвалідність — не хвороба, яку можна вилікувати. Вони потребують часу, щоб із цим змиритися.

Батьки присвячують багато часу пошуку інформації, програм реабілітації, фахівців — щось і когось знаходять, у чомусь розчаровуються і зляться від того, що лікування не дало потрібного результату. До того ж кожен новий життєвий етап, необхідність прийняття важливих рішень (на кшталт вибору закладу дошкільної освіти, школи) можуть знову спровокувати горювання.

Так може тривати довго, і кожен з батьків по-своєму проходить цей шлях. Сам факт усвідомлення батьками «шляху прийняття», уважність до своїх відчуттів та емоцій, розуміння їхньої «нормальності й природності» може допомогти його пройти.

Діагноз діти зазвичай сприймають через уявлення батьків. Якщо батьки продовжують сприймати й обговорювати ситуацію набутої інвалідності дитини в трагічному ракурсі, вона сприйматиме своє життя і житиме надалі з тим же відчуттям трагічності.

Якщо батьки загрузнуть в гіперопіці дитини, їй буде важко навчитися використовувати в житті свої можливості, розвивати свій потенціал та покладатися на себе.

Якщо батьки схильні робити з набутої інвалідності дитини табу для обговорення, дитині, ймовірно, буде теж дуже важко говорити про цю ситуацію з іншими людьми (а погодьтеся, у житті дитини часто можливі ситуації, коли їй треба буде простими словами розповісти про себе, про те, що сталося в її житті і що з нею відбувається саме зараз).

Якщо родина враховує потреби дитини з набутою інвалідністю, але живе у міру можливості повноцінно, тоді й дитина зможе проживати повноцінне життя.

Звичайно, набута інвалідність дитини ЗАВЖДИ є трагедією. Але з плином часу сім’я та дитин адаптуються до нової реальності, вчаться жити далі. Що робити, якщо пережити не вдається?

Зверніться по психологічну підтримку.

Коли батькам на цьому шляху може знадобитися психологічний супровід:

→ Після трагічних подій ви не можете повернутися до «звичайного життя»;

→ Ви постійно пригнічені, апатичні, не можете спати;

→ У вашій голові постійно прокручуються пережиті страшні моментия;

→ Ви з плином часу не можете без надмірних емоцій розповісти про труднощі чи успіхи дитини;

→ Ви не маєте ресурсу скористатися доступними для дитини медичними, соціальними та освітніми послугами у громаді;

→ Вам важко встановлювати нові соціальні зв’язки;

→ Вас тривало переслідує почуття провини за те, що сталося;

→ Ви не можете собі «дозволити» час на власні інтереси, власне коло спілкування, власне хобі чи роботу.

Тож батькам на цьому шляху може знадобитися психологічний супровід. Шукати його можна у різний спосіб (нижче ми приводимо контакти програм, за якими можна отримати допомогу), важливо самим батькам зрозуміти, що така допомога їм потрібна саме зараз.
Підтримку можна отримувати від психологів у вигляді індивідуальних чи групових терапевтичних сесій. Комусь можуть знадобитись більш глибинна і тривала підтримка. Деяким батькам можуть допомогти зустрічі в безпечному середовищі з такими самими батьками, які мають схожий досвід. Форми допомоги можуть бути різними, але дуже важливо шукати її у професіоналів і не відчувати сором щодо своєї потреби.

Корисні контакти:
Дитячі точки «Спільно» від ЮНІСЕФ, в яких можна отримати психологічну та медичну консультацію, взяти участь у заняттях із соціальним педагогом, дізнатися про доступні соціальні послуги в громаді, послуги для дітей з інвалідністю та про інші можливості — mapa-spilno.pages.dev
Онлайн-платформа «Розкажи мені», яка надає українцям безкоштовну психологічну

Гарячі лінії психологічної підтримки:
→ Міжнародної організації з міграції:
0 800 211 444
→ Лінія безоплатної психологічної допомоги:
0 800 100 102
→ Лінія психологічної підтримки для запобігання самогубств:
7333

Проект ПОРУЧ — це онлайн та очні групи психологічної підтримки для підлітків та батьків чиє звичне життя зламала війна.

Психологи працюють для того, щоб досвід кожного та кожної не залишився непереборною травмою на все життя: poruch.me