У час, коли біль і випробування торкаються майже кожної української родини, Лілія Сергіївна знаходить у собі сили не зламатися. Втративши сина на війні, вона не опустила рук і не замкнулася у своєму горі. Навпаки — перетворила його на дію. Її щоденна праця — це підтримка українських захисників, допомога фронту, участь у закупівлі та передачі дронів для наших воїнів. Бо, як каже сама пані Лілія: «Поки триває боротьба — ми не маємо права зупинятися».
Окремим символом пам’яті та шани стала ініціатива зі створення пам’ятного знаку на честь наших Героїв — із закарбованими світлинами тих, хто віддав своє життя за Україну. Це місце, де біль поєднується з гордістю, а пам’ять — із відповідальністю перед майбутніми поколіннями.
Серед цих Героїв — її син, Сергій Петрович Літвінко. Головний сержант, стрілець-помічник гранатометника 2 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти військової частини А2962.
Коли у 2014 році війна прийшла на українську землю, він без вагань став до лав захисників — брав участь в АТО на Донеччині. Для нього відданість Україні була не гучними словами, а свідомим життєвим вибором.
У 2022 році Сергій знову повернувся на фронт. Навіть після поранення та лікування він не залишив побратимів і продовжив виконувати бойові завдання в районі міста Бахмут, відмовляючись від повноцінної реабілітації.
У 2023 році воїн отримав смертельне вогнепальне поранення. Сергія Литвінка поховано на кладовищі села Оратів Вінницького району.
Його шлях — приклад мужності та вірності присязі.
Її шлях — приклад сили матері, яка перетворила біль утрати на щоденну боротьбу за Україну.
