До цього не звикнуть ніколи.. Вже тисячі разів "Плине кача" розривала тишу своєю неголосною, проте невимовно болісною мелодією в різних куточках України.

Вчора, 5 вересня, у селі Бохоники Вінницького району попрощалися з 24-річним Андрієм Проценком.

Андрій служив від 2014 року. Був солдатом 138-ї радіотехнічної бригади Повітряних Сил України. Із бойовим завданням був відряджений у 36-ту окрему бригаду морської піхоти.

4 вересня пізно ввечері з Маріуполя привезли тіло загиблого бійця старшого солдата Андрія Проценка. В ніч з 1 на 2 вересня його вразила куля російського снайпера в шию поблизу села Водяне на Донеччині.

У сутінках на Гніванському шосе та у рідних Бохониках на загиблого Героя чекало не тільки все його село, а й більша частина сусіднього Агрономічного. Сотні й сотні земляків стояли навколішках обабіч дороги з квітами й запаленими лампадками.

Прощання з воїном розпочалося біля батьківської хати. Дуже багато військових із окремої радіолокаційної роти радіотехнічної бригади Повітряних Сил, прийшли віддати шану Герою, до якої прийшов служити за контрактом Андрій ще з перших днів війни, і з частин Вінницького гарнізону, і з Командування Повітряних Сил, і з підрозділу, в складі якого він воював та загинув.

– Воював Андрій, я не побоюся сказати цього слова, героїчно, — ховаючи непрохану сльозу, говорить заступник комбата капітан Євген. – Він був надійним товаришем і справжнім воїном…

Проводити в останню путь побратима приїхали чимало бійців із передової на чолі з заступником командира бригади, до якої був відряджений старший солдат Андрій Проценко. В очах усіх – невимовний біль, а в словах – лише добрі й теплі спогади про бойового друга.

Після церковної панахиди в сільському храмі, яку провів військовий капелан, біля сільського клубу пройшла громадянська панахида. Близько тисячі людей прощалися у цю мить з Андрієм.

Багато добрих слів на адресу загиблого земляка лунало у Бохониках, багато сліз виплакали його батьки та сестра, численні друзі та односельці… Кілька кілометрів до кладовища труну з його тілом бійці частини Повітряних Сил несли на руках, змінюючи один одного, а багатосотенна юрба військових і цивільних подолян колоною, що розтяглася мало не на кілометр, ішла за тілом Героя. Військовий оркестр, підрозділ почесної варти та салютна група – загиблого вояка поховали з усіма належними військовими почестями. І кожен, хто залишав сільський цвинтар, ніс у своїй душі біль за всіх загиблих захисників України.

Андрій Проценко трохи менше ніж місяць не дожив до свого 25-річчя…

Вічна пам'ять Герою!