10 жовтня 2019 року на будівлі Вороновицького професійно-технічного училища №14 урочисто відкрито меморіальну дошку. Саме тут навчався сержант Збройних сил України, герой-кіборг Анатолій Буйлук, який загинув у 2015 році разом з шістьма побратимами під час обстрілу танку, в якому вони обороняли Донецький аеропорт.
Вшанувати світлу пам’ять бійця, згадати його подвиг, висловити співчуття та щиру вдячність родині загиблого завітали голова Вінницької райдержадміністрації Михайло Демченко, очільник Вороновицької ОТГ Олександр Ковінько, мати Анатолія – Марія Буйлук та брат – Володимир Буйлук, бойові побратими загиблого та односельчани героя.
«За ці роки Україна зазнала колосальні втрати, тисячі молодих людей віддали найдорожче – життя. В нашому районі загинуло 12 героїв і один з них це Анатолій Буйлук. Ми знали з книжок про Другу світову війну, а сьогодні ми є свідками та учасниками гібридної війни, яка нав’язана нам Росією. Ми змушені обороняти нашу рідну землю від російського агресора і я впевнений, що ми пройдемо цей шлях з гідністю. Вічна пам'ять про справжніх героїв та патріотів України назавжди залишиться у наших серцях. Низько схиляю голову перед рідними героя, за подвиг побратимів, які сьогодні боронять кордони на Сході та захищають нашу неньку Україну. Ми обов’язково переможемо і будемо успішною Європейською країною. Вічна пам'ять нашим героям! Герої не вмирають!» - наголосив Михайло Демченко.
Анатолій Байлук народився 27 вересня 1981 році в селі Кацмазів Жмеринського району Вінницької області. З 1987 року навчався в Кацмазівській загальноосвітній школі, в якій закінчив 10 класів. З 1997 року навчався у Сербинівській школі, яку закінчив в 1998 році, отримавши повну загальну середню освіту. У цьому ж році пішов навчатися в ПТУ №14 за професією «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва». У 1999 році отримавши диплом кваліфікованого робітника влаштувався у колгосп трактористом.
У 18 років в 1999 році Анатолія призвали до лав Української армії, де він служив у десантних військах і отримав звання сержанта. Відслуживши два роки він повернувся у рідне село, де працював у колгоспі. Але коли у серпні 2014 року розпочалася антитерористична операція та прийшла повістка із військкомату, Анатолій не зволікав, адже розумів, що його обов’язок захищати державу
Анатолій Андрійович Буйлук відразу потрапив у зону АТО. Усіх хто захищав Донецький аеропорт називали «Кіборгами» - за їх незламний дух, силу та витривалість.
Велися запеклі бої між бійцями української армії з російськими солдатами та сепаратистами. «Кіборги», оточені з усіх боків ворогами, боролися за своє життя та тримали оборону. Бої за встановлення контролю над летовищем Донецького міжнародного аеропорту, яке мало стратегічне значення, тривало до 21 січня 2015 року. Саме у ці дні перервався зв'язок рідних з Анатолієм, і з того дня три місяці вони намагалися його розшукати або дізнатися хоч якісь новини про нього. Воєн без смертей не буває. Проте кожна мати все ж сподівається, що її дім омине лихо, що її дитина обов’язково повернеться додому живою і неушкодженою.
Страшна й безжальна звістка про смерть Анатолія прийшла у квітні 2015 року, з якої стало відомо, що він разом з побратимами загинув.
Указом Президента України від 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі та українському народові, Анатолій Буйлук нагороджений орденом «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).
На Сході України гримлять вибухи й свистять кулі. Страшна звістка стукає у двері, викликаючи розпач і невгамовний біль у душах рідних та близьких, серця справжніх героїв завмирають, як сама Україна, яка погрянула в жалобі за свої синів.
Відкрили меморіальну дошку мати Анатолія – Марія Петрівна, його брат Володимир Андрійовичу та члени учнівського самоврядування училища. Затим настоятель храму освятив меморіальну дошку та здійснив заупокійну молитву за загиблими.
Хвилиною мовчання присутні вшанували світлу пам’ять Анатолія та усіх українців, які віддали своє життя за самостійність та незалежність держави.
Присутні зі сльозами на очах поклали квіти до пам’ятного знаку.
