Після проживання травматичних подій, які призвели до отримання дитиною статусу «дитина з інвалідністю», найважливішою річчю для неї є навчитися знову жити звичайним життям дитини.

Для цього необхідно сфокусуватися на двох аспектах:

→ навичках взаємодії з іншими особами та

→ навичках самообслуговування.

Зазвичай соціалізація дитини після травми відбувається природно, в залежності від поступового зменшення фізичної загрози для її життя та покращення медичної ситуації та здоров’я.

Так, наприклад, дитина, яка після травми та оперативного втручання перебуває в стаціонарі, буде, можливо, спочатку бачити когось зі своїх родичів (маму, бабусю…), надалі її можуть відвідати інші родичі; також вона може почати більше взаємодіяти з персоналом стаціонару та іншими дітьми-пацієнтами. Надалі дитина, ймовірно, буде виписана «додому», де вона проживатиме постійно чи тимчасово, і почне налагоджувати, пристосовуватися до своїх рутин у своєму, можливо, «новому» статусі.

Дитина вдома зазвичай має багато можливостей до практикування соціальних навичок, наприклад при візитах когось додому чи відвідуванні дитячого майданчику, та самостійності, наприклад при самообслуговуванні. Близьким родичам у цей час важливо бути поруч, підтримувати, спостерігати, запитувати, пояснювати, обережно пропонувати, аналізувати.

Зрештою, успішне повернення до життя у новому статусі дитини з інвалідністю можна назвати «нормалізацією її життя». Нормалізація життя – це не коли дитина стане «типовою, нормальною» (бо при інвалідності це інколи є неможливим), а коли її життя буде максимально наближене до способу життя, притаманного дитині без інвалідності цього ж віку.

Тому батькам важливо розмірковувати, нагадувати собі, що існує в житті типової дитини такого ж віку в плані навичок самообслуговування та соціалізації, та у міру можливості, краще разом з фахівцями пробувати впровадити ці діяльності в рутини дитини з інвалідністю.

Зазвичай, наприклад, у віці 2-3-х років ми мали би думати про місце соціалізації дитини у державному чи приватному закладі, або на базі неурядового сектору:

→ заклад освіти (садок, школа, навчально-реабілітаційний центр тощо),

→ соціального захисту (послуга денного догляду для дітей),

→ розвиткові гуртки або секції.

У віці 6–7 років важливо забезпечити дитині доступ до навчання через різні доступні варіанти освітніх установ в залежності від потреб та можливостей дитини. Скористатися такими можливостями соціалізації та навчання в громаді можна зазвичай за умови ініціативи батьків або опікунів.

NB! Якщо дитина отримала статус «дитина з інвалідністю», скористайтеся послугами найближчого інклюзивно-ресурсного центру для того, щоб мати змогу разом із фахівцями обстежити дитину та обгрунтовано обрати форму та відповідний заклад освіти, створити там інклюзивне середовище та найкращі умови для дитини.