Шановні присутні, пані та панове, дорогі наші воїни, представники української влади, дипломатичного корпусу, дорогий Анджею – пане Президенте Польщі, дорогий український народе!
Ми відзначаємо сьогодні День Конституції України – нашої держави, нашого народу. Перше слово її першої статті – «Україна».
І це відображає нашу головну мету, наше завдання: Україна є і буде на землі, українці є і будуть на землі. І це водночас наша ціль і спільний обовʼязок. Місія кожного й кожної, для кого Україна справді на першому місці, хто не уявляє свого життя без України і без кого Україну вже не уявити.
Ми держава мільйонів людей. Але мільйони для нас ніколи не були та не будуть просто людською масою. Це нація, що складається з громадян, які в силах відстояти те, у що вірять, і те, чого прагнуть. І саме завдяки цьому Україна є.
Україна – це мільйони імен, якими ми пишаємося. Україна – це вибір, який щодня роблять наші люди. Це мільйони дій і подвигів, які всі разом – Україна. І суспільний договір між усіма нами полягає в тому, що Україна понад усе, українці – наша незалежність, наші права, наші мрії – усього народу – понад усе.
І коли ми говоримо про це, слова звучать сильно. Бо це слова не про щось абстрактне, а про конкретних людей, про конкретні справи, про конкретний пройдений шлях. Про всіх нас із вами. Про громадян, які наповнюють життям Україну – усе, від її Основного Закону до кожного її дня. Саме ці люди пишуть сторінки історії та наповнюють сторінки Конституції життям – своїм прикладом, своїми справами й подвигами.
Одна з таких історій – молодшого сержанта Олександра Іванцова, який добровольцем взяв участь у надскладній операції ГУР на початку війни. Здолавши гвинтокрилом понад 100 кілометрів, у групі десанту він висадився на «Азовсталі». Згодом, знищуючи ворогів, він самостійно вийшов з оточення, подолав більше ніж 100 кілометрів окупованої території, дістався України й продовжив її захищати. Разом із ним сьогодні тут його дружина, його мама. Я впевнений, вони пишаються своїм чоловіком, сином своїм, а від сьогодні – Героєм України.
Серед тих, ким пишається наш народ, Володимир Захлюпаний. Тридцять років Володимир Миколайович несе світло знань діткам у ліцеї Гостомелю. Він втратив сина, якого в окупації вбили загарбники, але не зламався й продовжує присвячувати життя сотням іншим дітей – своїм учням, вихованцям, наступним поколінням українців. Вони точно чутимуть і знатимуть історії людей, які бережуть Україну, захищають її Конституцію, її незалежність, захищають людське життя.
Як робить це й Олена Ставицька із Сумщини. У складі групи «Білі янголи» вона допомагає постраждалим від обстрілів, надає медичну допомогу, здійснює евакуацію наших людей. Лише за цей рік це понад 1000 українців, серед яких 370 – це діти. А наймолодшій дитинці, яку було врятовано, 6 днів.
Жити, щоб допомагати. Віддавати всі сили, щоб сильною була Україна. Цей принцип сповідують мільйони наших громадян. І чимало з них віддали своє життя, щоб жила Україна.
Серед таких героїв полковник Повітряних сил Віктор Поливяний. За час бойових дій під його керівництвом на Південному напрямку було знищено майже 700 повітряних цілей: літаки, крилаті ракети, «іскандери», майже 500 «шахедів» і багато іншого зла, що летіло на нашу землю, летіло в наших людей. Такі офіцери – наша гордість. Утрата таких справжніх офіцерів – наш біль. Пам’ять про Героя України полковника Поливяного назавжди буде з нами, як і пам’ять про всіх полеглих за свободу України. Ми будемо нести спогад про них у своїй щоденній роботі, боротьбі, у сотнях інших справ, звитяг та історій.
Прошу зараз всіх вшанувати хвилиною мовчання пам’ять усіх загиблих героїв.
Пані та панове!
Сьогодні, у День Конституції України, ми дякуємо всім, хто робить важливе кожного дня.
Ті, хто на фронті з 2014-го року. Хто доставляє все, що потрібно. Хто долає вогонь і темряву, щоб у наших містах і селах було життя. Хто наодинці тримав позиції декілька днів поспіль. Хто отримав тяжкі поранення, але не втратив дух і здолав шість марафонів світової серії. Хто робить надскладні операції 24/7, бо в справі порятунку немає восьмигодинного робочого дня, а є цілодобова потреба боротися за життя. Наші воїни, наші волонтери, медики, учителі, митці, наші спортсмени, мільйони українських громадян – усе це люди, чиї дух і витримка відповідають викликам часу. Люди, яких війна позбавила сну, відпочинку. Війна змінила їхнє життя, обмежила права, але вони роблять більше, ніж межі конституційних обов’язків. Більше. Роблять не за вимогами закону, а за покликом серця.
І таких історій – їх не сотні й навіть не тисячі. І немає у світі такої площі, що могла б вмістити всіх українців та українок, які заслуговують на вдячність, шану і на оплески. Дякуємо!
Пані та панове! У нашій Конституції сказано: «Захист України – це найважливіші функції держави і справа всього українського народу». Але як же важливо й цінно відчувати, що в цій справі український народ не наодинці. Поруч із нами справжні друзі. Побратими. Держави-союзники й цілі народи. Їхній солідарності та небайдужості до нас присвячена Алея сміливості, що розташована на площі Конституції. Алея сміливості, де написані імена тих, хто був з Україною на початку та продовжує бути з нею зараз.
Серед таких людей Анджей Дуда. Президент Польщі, відзначений одним із перших на Алеї сміливості, він продовжує бути з нами. І сьогодні він саме тут. Я дуже радий, що ти сьогодні тут, дорогий друже. У перший місяць війни ми щодня, щоночі були постійно на зв’язку, 24/7. Коли поляки допомагали багатьом нашим українцям, коли ми з тобою працювали, коли відкривали перший хаб у Жешуві – я це дуже добре памʼятаю, – звідки потім доставлялася така важлива зброя – такий важливий порятунок, така важлива допомога для нашої армії, для всього нашого народу. Щоб вистояти, щоб не впасти, щоб жити. І мати можливість стояти сьогодні тут.
Дякую тобі за єдність, яку ми не втратили, – український і польський народи. Дякую!
А також ми дякуємо всім народам цивілізованого світу за єдність довкола України. Єдність із Європою. Єдність із Америкою. Єдність світу, який розуміє, що таке боротися за найбільше конституційне право кожного народу – невід’ємне право на життя. Невід’ємне право на незалежність. Невід’ємне право жити в мирі. Жити в спокої, розвитку, у вільній Україні. Це все, чого так хоче Україна. І ніхто не може сказати, що Україна хоче забагато. А отже, Україна неодмінно цього досягне. Досягнемо всі ми. Усі ті, для кого Україна дійсно на першому місці. Усі ті, для кого Україна справді понад усе.
З Днем Конституції України, дорогі громадяни!
Слава Україні!