Шановні громадяни!

Ми живемо у світі, де існує понад сім тисяч різних мов. Але є одна, особлива, яка щороку 8 травня, у День пам’яті та примирення, об’єднує багато народів світу. Коли ми плачемо однією мовою. Коли ми мовчимо однією мовою. Це мова безмежної шани й поваги до пам’яті про мільйони людей, які загинули у Другій світовій війні.

Сьогодні ми вклоняємось перед усіма, хто захищав від нацизму рідну українську землю, захищав світ, перед усіма, хто загинув у роки Другої світової війни. Ветерани, які протидіяли нацистам, підпільники, військовополонені, остарбайтери, бранці концтаборів, діти війни, цивільне населення та кожен, хто постраждав від нацистської окупації.

У 1945 році, в ніч з 8 на 9 травня, планета зустріла першу хвилину миру. На одну хвилину людство чекало шість років. Або майже 3 мільйони 160 тисяч хвилин Другої світової війни.

Коли в кожну з цих хвилин на планеті гинули десятки людей.

Гинуло щонайменше 20 людей щохвилини.    

І тому ця мить мала таке значення. Це було падіння режиму, який стояв на шляху людства до подальшого фізичного існування як такого. Це була капітуляція режиму, який загороджував людству шлях у світ без антисемітизму, ксенофобії, расизму й нетерпимості. 

За квиток у цей світ наші предки заплатили понад вісім мільйонів. Понад вісім мільйонів людських життів. Понад вісім мільйонів загиблих українців. Більше, ніж населення Києва, Одеси, Харкова, Львова та Дніпра разом узятих. 

Шість років війни. 2194 доби війни. Вибухи, постріли, окопи, поранення, голод, бомбардування, блокади, масові розстріли, каральні операції, окупація, концтабори, газові камери, жовті зірки, гетто, Бабин Яр, полон, примусові роботи. Вони загинули за те, щоб кожен із нас знав, що означають ці поняття, з книжок, а не з власного досвіду. Бачив це в кіно, а не на власні очі. Вони загинули за квиток у майбутнє для нас, для своїх дітей та онуків. І сьогодні діти й онуки мають знати це. Пам’ятати це. Цінувати це. Дякувати за це. Сьогодні. Завтра. І все своє життя.

Саме тому щороку ми згадуємо найстрашнішу катастрофу в історії людства. Щороку говоримо про її жахливі наслідки. Щороку разом з усім цивілізованим світом кажемо: ніколи знову. Never again.

Якщо на мить уявити неможливе й припустити, що людству дали змогу змінити свою історію один раз, позбутися одного періоду, я впевнений, що всі люди на Землі обрали б єдиний варіант: уникнути та не допустити Другої світової війни.

На жаль, ми не можемо цього зробити. Не можемо уникнути війни в минулому. Але можемо й маємо зробити все, щоб ніколи не допустити нової війни в майбутньому.

Сьогодні весь світ та всі світові лідери мають показувати, що людство вивчило урок 1939-1945 років назавжди. Усвідомлює наслідки війни й не допустить подібного ніколи знову.

Чи не настав час поставити крапку в цьому питанні? Чи не настав час у практичному плані довести відданість гаслу Never again?

Чи не настав час людству змінити формулювання й говорити не «Друга світова війна», а «Друга й ОСТАННЯ світова війна»? Не давати шансу та ймовірності нової війни навіть на вербальному рівні. Наповнити мільйони шкільних підручників з історії, наукових досліджень, мільйони романів та фільмів мантрою про неможливість повторення війни у майбутньому. Світ має сказати: «У 1939-1945 роках тривала ОСТАННЯ світова війна».

Шановні українці!

Сьогодні наші мужні хлопці та дівчата боронять Українську державу, наш суверенітет і територіальну цілісність. Заради миру й процвітання незалежної України. Заради наступних поколінь.

Заради того ж самого, за що 76 років тому наші дідусі та бабусі з кожного куточка України захищали рідну землю, боролися з нацизмом та перемогли. Сьогодні, як і в минулому році, я перебуваю на Луганщині, в Міловському районі, неподалік села Півнівка, де в грудні 42-го року почалося вигнання гітлерівських окупантів з української землі. Сьогодні в цьому місці з’явився Дзвін Пам’яті. 

Кожен його удар означає, що ми ніколи не забудемо, що зробили наші предки, щоб наступні покоління українців могли вільно жити на своїй землі, у своїй державі в мирі та злагоді. Вічна пам'ять усім, хто загинув під час Другої і, вірю, останньої світової війни.