Шановні колеги!

Мій сьогоднішній виступ - про мрії та майбутнє, про гордість і єдність, про мудрість і любов до України.

Все це було не раз переконливо показано в стінах Верховної Ради.

Україна починається з тебе, - казав В’ячеслав Чорновіл.

А хотілось би нам сьогодні додати - Україна починається з Парламенту!

Саме в цій залі творилася велика історія нашої Соборності та Незалежності.

Як історик, хочу наголосити про очевидні висновки з тих подій. Адже всі найважливіші рішення були прийняті тоді, коли більшість в сесійній залі доєднувалась до активної меншості. Коли опозиція голосувала разом з більшістю заради національних інтересів країни. Коли толерантне ставлення перемагало ненависть, а депутати, з Україною в серці - виступали проти зла і несправедливості.

З ухваленням Декларації  про державний суверенітет, відбулося відновлення українського парламентаризму. Країна отримала інституцію, яка представляла і виражала волю всього українського народу.

Проголошення Незалежності - той день, коли справжні патріоти, силою слова переконали більшість, і втілили в життя мрію багатьох поколінь.

Голосування за Конституцію 96 року - ніч без сну - ніч справедливості.

Давайте згадаємо, наскільки ця ніч відрізняється від ганебних бюджетних ночей більш пізнього парламентаризму. Коли депутати віддалялись від народу, від простих людей, які делегували їх до Парламенту.

То ж хочу закликати ніколи не забувати завдяки кому і для кого ми працюємо у Верховній Раді.

Я твердо переконана, що в ДНК українського народу поряд з українською мовою, культурою, прагненням до свободи - є ще один ключовий елемент. Це – народовладдя.

Право самим, або через обраних представників, вирішувати власні справи, право розпоряджатися національними багатствами, і творити своє майбутнє.

Хочу нагадати усім, що ми – парламентсько-президентська країна і найважливіші рішення мають прийматись у цих стінах.

І так було не раз.

Я мимоволі згадую той вечір, коли під час Революції Гідності, парламент вже був оточений військовими. Ми розуміли, що та влада зовсім втратила розум і могло початись найгірше. Але ті депутати хто був поруч з людьми, та ті хто не злякався - проголосували за виведення військ з Києва. Вони втримали країну, як і під час Помаранчевої революції.

Пригадаю, як український парламент на рівні Основного Закону закріпив євроатлантичний вибір українського народу, зроблений під час Революції Гідності.

Пишаюся тим, що ухваливши закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», Верховна Рада раз і назавжди поставила крапку над І в цьому питанні. Не може бути і не буде в Україні іншої державної мови, ніж українська!

Оновлений, як ніколи раніше, парламент 9 скликання також увійшов в історію, скасувавши депутатську недоторканість.

Водночас перед нинішнім парламентом стоять не менші виклики ніж перед парламентами попередніх скликань.

-                    Війна триває, частина території України окуповано країною-агресором Російською Федерацією.

-                     Епоха бідності так і не завершилася. Люди відчувають на собі соціальну несправедливість.

-                    Через пандемію коронавірусу стрімко змінюється світ. Україна не може залишатися осторонь цих процесів.

-                    Та й прийняття монобільшістю законів про продаж сільськогосподарської землі та дозвіл на азартні ігри не додають відповідальності та довіри владі

Ми маємо пам’ятати, що Верховна Рада, як інституція окрім представницької та законодавчої, має ще контрольну функцію за виконавчою владою. Сьогодні, як ніколи, ми зобов’язані поважати досвід, професійність, фаховість, мудрість, новітні підходи та  знання для того, щоб разом дати якісні відповіді на ці виклики.

Саме закликом до єдності я хочу завершити цей виступ. Єдності та порозуміння заради добра для України.

Єдності в інтересах людей, які вирощують хліб, вчать, лікують, творять та будують.

Єдності заради наших героїв, які на передовій захищають Україну і Європу від навали тоталітаризму. Захищають ідеали парламентаризму, свободи, рівності та людської гідності. Все те, що мусить бути наріжним каменем добробуту народу, країни щасливих людей.

Я мрію про такий парламент, в якому буде рівне представництво жінок та чоловіків. Сьогодні у ВРУ ми вже маємо 20% жіночого представництва.

І я сподіваюсь, що вже зовсім скоро у стінах місцевих рад також буде набагато більше українок.

Більше жінок в управлінні країною, в парламенті - Не, як нових облич, а тих, хто розуміє, що таке важко працювати. Що таке добиватись успіху, дбаючи про дітей і сім’ю, зовсім часто не маючи підтримки, але не покладаючи зусиль. Я вірю, що саме вони стануть новою силою розвитку України.

Хочу з великою вдячністю привітати зі святом та віддати належне всім депутатам першого скликання за те, що в той день, 16 липня 1990 року, Ви натиснули кнопки «ЗА» Україну.

Слава Україні!