Під час проведення семінар-наради із головами  сільських, селищних рад та їх секретарями,  головний спеціаліст юридичного сектору Управління Держземагентства у Вінницькому районі Вінницької області довела до відома

Так,  з 1 січня 2013 року набули чинності:

Закон України від 06.09.2012 № 5245-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Так, з 1 січня 2013 року відповідно до вказаного Закону землі державної та комунальної власності вважаються розмежованими.

Відповідно до ст.83 ЗКУ у комунальній власності перебувають:

-         усі землі в межах населених пунктів, окрім земельних ділянок приватної та державної власності;

-         земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування (тобто в межах чи поза межами населеного пункту).

Згідно ст.84 ЗКУ у державній власності перебувають усі землі України, окрім земель комунальної та приватної власності.

Внесено ряд змін до Земельного кодексу України в частині набуття права власності, користування землею.  Так, ст. 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відтак, з 1 січня 2013 року зупинено видачу державних актів та їх дублікатів на право власності та право користування земельною ділянкою.

Відповідно й втратила чинність Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 № 43.

Наразі існують два правовстановлюючі документи на земельну ділянку: державні акти, що видавалися до 1 січня 2013 року та свідоцтва на право власності на нерухоме майно, що видаються з 1 січня 2013 року через реєстраційні органи Міністерства юстиції України.

Слід зазначити, що законодавством не передбачено прямого зобов’язання повторної реєстрації права на земельні ділянки та отримання взамін державному акту свідоцтва на право власності на нерухоме майно. Процедура є платною та залежить лише від бажання землевласника чи землекористувача.

Законом України «Про державну реєстрацію права на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено порядок проведення реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, а саме реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки.

Державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, які сформовані із земель державної чи комунальної власності, здійснюється після затвердження в порядку, встановленому Земельним кодексом України, документації із землеустрою, за якою здійснено таке формування, одночасно із державною реєстрацією похідного речового права на такі земельні ділянки (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут), крім випадків, коли рішенням відповідного органу про затвердження документації із землеустрою передбачено здійснення державної реєстрації переходу права власності на земельні ділянки.

Відповідно до ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі здійснення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, похідних від права власності, за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначені земельні ділянки, відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування зобов’язаний одночасно подати до органу державної реєстрації прав чи державному кадастровому реєстратору відповідну заяву про державну реєстрацію права власності держави чи територіальної громади на зазначені земельні ділянки. Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) вважається заявою про здійснення державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначену земельну ділянку.

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності у зв’язку з їх розмежуванням» від 14.05.2013 № 233-VІ прийнятий з метою зменшення фінансового навантаження на Державний бюджет України та відповідні місцеві бюджети, відтак витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування під час проведення державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на земельні ділянки надаються на безоплатній основі.

Внесено суттєві зміни, що набрали чинності 23.10.2013, до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2011 № 835 «Деякі питання надання Державним агентством земельних ресурсів та його територіальними органами адміністративних послуг». Зокрема, до цієї Постанови додано перелік деяких адмінпослуг по державній реєстрації за зверненням чи на запит органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що надаються Державним агентством земельних ресурсів та його територіальними органами на безоплатній основі, а саме:

-         державна реєстрація земельної ділянки за зверненням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

-         державна реєстрація обмежень у використанні земель за зверненням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

-         внесення за зверненням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про: землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць та земельну ділянку;

-         надання за зверненням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування відомостей з державного земельного кадастру у формі: витягів з Державного земельного кадастру про:

а) межі державного кордону на підтвердження внесення відомостей до Державного земельного кадастру;

б) землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць;

в) обмеження у використанні земель;

г) земельну ділянку;

д) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території);

е) викопіювань з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру.

Частими та актуальними є питання встановлення меж земельних ділянок, які часто-густо виникають в процесі спору між власниками сусідніх земельних ділянок. Аналогічні питання виникають при отриманні правовстановлюючого документа на земельну ділянку, право на яку виникло в процесі успадкування, купівлі чи поділу земельної ділянки.

Порядок встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376.

Відповідно до Інструкції Виконавець робіт з встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (далі –  виконавець) – юридична або фізичні особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою та топографо-геодезичних робіт.

Замовник робіт з встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до розробленої та затвердженої в установленому порядку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), у разі коли власнику (користувачу) земельної ділянки видано документ, що посвідчує право на земельну ділянку, без виносу меж такої ділянки в натуру (на місцевість) та закріплення їх межовими знаками.

Основою для встановлення меж житлової та громадської забудови в межах населених пунктів є документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови, яка може розроблятися у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій та іншої містобудівної документації.

Даною Інструкцією чітко прописана процедура закріплення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) межовими знаками.

Для закріплення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на вибір замовника використовуються 3 види межових знаків, опис яких визначено розділом ІІІ Інструкції.

Закріплення межовими знаками меж  земельної  ділянки  в натурі  (на  місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Повідомлення власників (користувачів) суміжних  земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п'ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур'єрською поштою, телеграмою чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення.

Власники (користувачі) суміжних земельних ділянок, місце проживання або місцезнаходження яких невідоме, повідомляються про час проведення робіт  із закріплення межовими знаками поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) через оголошення у пресі за місцезнаходженням земельної ділянки.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез'явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Передача межових знаків на зберігання власнику (користувачу) земельної ділянки здійснюється за актом прийому-передачі межових знаків на зберігання.

Фінансування робіт із встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, коштів юридичних осіб, громадян та інших джерел, не заборонених законом.

Порядок відновлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) визначений розділом ІV Інструкції і проводиться при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 Земельного кодексу України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки встановити неможливо, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.

У разі коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема зі встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

З 01.07.2013 набрав чинності Закон України «Про аквакультуру», прикінцеві положення якого викладено у новій редакції.

Відповідно у новій редакції викладено й ст.51 Водного кодексу України.

І новий Закон, і зміни до ст.51 Водного кодексу України  змінюють існуючий підхід до процедури надання водних об’єктів в користування на умовах оренди.

Відповідно до прийнятих змін, чинне законодавство розрізняє різні процедури та принципи надання водних об’єктів.

1. Водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми надаються в користування на умовах оренди відповідно та у порядку, передбаченому статтею 51 Водного кодексу України, для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Водні об’єкти надаються у користування на земельних торгах (статті 135-139 Земельного кодексу України) у комплексі із земельною ділянкою, органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України (при цьому віднесення водного об’єкта до загальнодержавного або місцевого не має значення), відповідно до договору оренди, погоджено з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Типовий договір оренди водного об’єкта затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2013 № 420.

У договорі оренди водного об’єкта обов’язково визначаються зобов’язання щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об’єкта, експлуатації водосховищ та ставків відповідно до встановлених для них центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства, режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами.

Надання водних об’єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об’єкта, порядок розроблення якого затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 18.03.2013 № 99.

Методику визначення розміру плати за надані в оренду водні об’єкти затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 28.05.2013 № 236.

Крім того, потрібно звернути увагу на те, що відповідно до статті 51 Водного кодексу України водні об’єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків визначених законом (поняття та види загального водокористування визначені ст.47 Водного кодексу України). Орендарі зобов’язані передбачити місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування (купання, плавання на човнах, любительське та спортивне рибальство), аби запобігти  загальному напруженню та невдоволенню мешканців територіальної громади.

При визначенні таких місць надається перевага традиційно розташованим місцям масового відпочинку.

Заборона загального водокористування водними об’єктами, наданими в користування на умовах оренди, та їх нецільове використання є підставою для розірвання договору оренди.

2. Частини рибогосподарських водних об’єктів, рибогосподарські технологічні водойми надаються в користування на умовах оренди відповідно до статті 14 Закону України «Про аквакультуру»  для цілей аквакультури.

Рибогосподарська технологічна водойма – штучно створена водойма спеціального технологічного призначення, що визначається  технічним проектом та/або паспортом, яка наповнюється штучно за допомогою гідротехнічних споруд і пристроїв та призначена для створення умов існування і розвитку об’єктів аквакультури.

Надання рибогосподарської технологічної водойми в користування на умовах оренди для цілей аквакультури здійснюється органом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, за договором оренди за наявності паспорта рибогосподарської технологічної водойми та/або технічного проекту рибогосподарської технічної водойми.

Типовий договір оренди затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2013 № 420.

Методика визначення орендної плати за використання на умовах оренди частини рибогосподарського водного об’єкта, рибогосподарської технологічної водойми затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує форсування державної політики у сфері рибного господарства (Мінагрополітики).

НАГОЛОШУЄМО!!!

Відповідно до ст.121 Земельного кодексу України повноваження щодо надання водних об’єктів у користування на умовах оренди у межах населених пунктів належать сільським, селищним та міським радам, а за межами населених пунктів – обласним державним адміністраціям!!!

Однак, відповідно до ст.59 ЗКУ та ст.51 ВКУ  водні об’єкти (дно та водний простір) надаються лише для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Відповідно до ч.3 ст.122 ЗКУ райдержадміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або в користування за межами населених пунктів для:

-         ведення водного господарства;

-                будівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням жителів територіальних громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі);

-                індивідуального дачного будівництва.

Виходячи з цієї норми, районні державні адміністрації не мають повноважень щодо передачі в оренду водних об’єктів!

Відповідно до ст. 51 ВКУ у договорі оренди водного об’єкта визначаються зобов’язання щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об’єкта, експлуатації водосховищ та ставків відповідно до встановлених для них центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства, режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами.

Крім того, статтею 14 Закону України «Про аквакультуру» встановлено, що при передачі юридичній чи фізичній особі в оренду рибогосподарської технічної водойми такій особі одночасно можуть передаватися в користування й гідротехнічні споруди.

У зв’язку з цим, звертаємо Вашу увагу на необхідність встановлення, у пункті 33 типового договору водного об’єкта, зобов’язання щодо оформлення в оренду гідротехнічних споруд, зазначених у пунктах 3 та 4 цього договору (при наявності згоди їх власника).

А також відповідно до ст. 25 ВКУ, ч.2 ст. 5 та ч.1 ст. 8 Закону України «Про аквакультуру» вважаємо за необхідне у пункті 33 типового договору водного об’єкта встановлювати обов’язок орендарю:

-         подавати організаціям, що належать до сфери управління Держводагентства у визначені строки та за формами, затвердженими в установленому порядку, звіти про водокористування (звіт 2-ТП (водгосп));

-         подавати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства (Держрибагентство), звітну інформацію щодо обсягів виробництва продукції аквакультури у визначені строки за формами, затвердженими в установленому порядку (для водних об’єктів наданих для рибогосподарських потреб та рибогосподарських технологічних водойм);

-         подавати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства (Держрибагентство), інформацію стосовно намірів розведення та/або вирощування чужорідних та немісцевих видів гідробіоніків та відповідне науково-біологічне обґрунтування;

-         дотримуватися норм зон аквакультури (рибництва) та зональної рибопродуктивності по регіонах України встановлених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 30.01.2013 № 45 (стосується водних об’єктів наданих для рибогосподарських потреб та рибогосподарських технологічних водойм).

Законом України «Про землеустрій» визначено види документації із землеустрою, зокрема статтею 25 Закону визначено такі види документації із землеустрою, серед них: проекти землеустрою та технічна документація.

Проекти землеустрою розробляються щодо:

-         встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць;

-         організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

-         відведення земельних ділянок;

-         створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань;

-         проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь;

-         впорядкування території населених пунктів;

-         рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, зсувів, ущільнення, закислення, забруднення промисловими та іншими відходами, радіоактивними та хімічними речовинами, покращання сільськогосподарських земель, підвищення родючості ґрунтів (далі - робочі проекти землеустрою).

Технічна документація із землеустрою розробляється лише в разі:

-         встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

-         поділу та об’єднання земельних ділянок;

-         встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту.