Для ведення особистого селянського господарства (далі – ОСГ) відповідно до ст.22 Земельного кодексу України передаються у власність і надаються в користування землі сільськогосподарського призначення – сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
Громадяни України можуть отримати земельні ділянки у власність для ведення ОСГ за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади у розмірі до 2 га (безоплатна приватизація), а також при виділенні належної земельної частки (паю) в натурі на місцевості із земель колективного сільськогосподарського підприємства (КСП) та інших сільськогосподарських підприємств, які розпайовуються.
Залежно від громадянства особи, законодавство України визначає правові форми використання земельних ділянок для ведення ОСГ. Відповідно до ст.33 Земельного кодексу України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення ОСГ. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набути у власність земельну ділянку для ведення ОСГ у випадку її успадкування. При цьому на них покладається обов’язок протягом року з моменту такого набуття здійснити її відчуження (п.4 ст.81 Земельного кодексу України). Водночас у п.15 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 р., не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства. Ця норма Земельного кодексу України не поширюється на випадки відчуження іноземцями та особами без громадянства земельних ділянок для ведення ОСГ, які вони успадкували. Норма ст.81 Земельного кодексу України щодо обов’язку іноземця чи особи без громадянства здійснити відчуження успадкованої земельної ділянки сільськогосподарського призначення є спеціальним, порівняно із приписом п.15 Перехідних положень Земельного кодексу України, і має пріоритет у застосуванні.
Не застосовується мораторій щодо відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення до іноземців та осіб без громадянства, які успадкували такі ділянки, і у судовій практиці.
Земельна ділянка для ведення ОСГ на праві власності може належати лише громадянину України одноособово або декільком громадянам України (на праві спільної часткової або сумісної власності).
Спільна часткова власність на таку земельну ділянку виникає у громадян України:
- при добровільному об’єднанні власниками належних їм земельних ділянок;
- при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами;
- при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами;
- при виділенні членам селянського господарства земельних часток (паїв) на місцевості єдиним масивом;
- за рішенням суду.
Виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок ОСГ єдиним масивом у спільну власність власникам земельних часток (паїв) має особливості, визначені Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». Зокрема, особам, які мають право на виділення їм у натурі (на місцевості) двох чи більше земельних часток (паїв) із земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, земельні ділянки за їх бажанням виділяються єдиним масивом. Громадянам (подружжю) та іншим особам, які подали до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації спільну заяву чи клопотання, підписані кожним із них, про виділення в натурі (на місцевості) належних їм земельних часток (паїв) єдиним масивом, виділяється одна земельна ділянка у спільну власність.
Спільна сумісна власність на земельну ділянку виникає також у подружжя за умови, що земельну ділянку було набуто у період шлюбу.
Орендарі набувають право на оренду земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» та іншими законами України. Зазначені особи укладають договір оренди землі, типова форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. № 220. Його строк не повинен перевищувати п’ятдесяти років. Після укладення договору оренди орендар має звернутися до державної реєстраційної служби та зареєструвати своє право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Положення ст.33 Земельного кодексу України передбачає лише 2 правові форми використання земель для ведення ОСГ (право власності та право оренди) не позбавляє можливості осіб, які бажають вести таке господарство, набути й інші права на землі сільськогосподарського призначення, зокрема емфітевзис.
Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) відповідно до ст.1021 Земельного кодексу України виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користування нею відповідно до Цивільного кодексу України. Підставою для виникнення емфітевзису може також бути заповіт. З урахуванням вимог Земельного кодексу України укладення таких договорів, їх умови, строки, права і обов’язки сторін, а також підстави припинення регулюються главою 33 Цивільного кодексу України. Емфітевзис щодо земель приватної власності може відчужуватися та передаватися в порядку спадкування. Щодо земель державної та комунальної власності право користування для сільськогосподарських потреб не може бути відчужене (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесене до статутного фонду, передане у заставу.
Зазначене право припиняється в разі:
- поєднання в одній особі власника та землекористувача;
- спливу строку, на який надано право користування;
- у зв’язку з її викупом через суспільну необхідність.
Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинено за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.
У земельному законодавстві визначені максимальні розміри земельних ділянок, які можуть використовуватися для ведення ОСГ. Зокрема, відповідно до ст.5 Закону України «Про особисте селянське господарство» для ведення особистого селянського господарства використовуються земельні ділянки розміром не більше 2 гектари, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом. Водночас розмір земельної ділянки для ведення ОСГ може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами ОСГ відповідно до закону.
Згідно ст.1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають: колишні члени КСП, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни – спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони безумовного (обов’язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.
У випадку, коли особа, що приватизувала земельну ділянку для ведення ОСГ шляхом виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) в окрему земельну ділянку, така ділянка після смерті особи переходить до спадкоємців, незалежно від того, чи є у них у власності земельні ділянки для ведення ОСГ у максимальних розмірах. Крім того, максимальні розміри земельної ділянки, що безоплатно передаються у власність громадянам України, не перешкоджають їм набувати земельні ділянки у приватних власників будь-якими законними способами (за цивільно-правовими договорами, у порядку спадкування понад 2 га).
Успадкування земельної ділянки для ведення ОСГ здійснюється відповідно до вимог книги шостої «Спадкове право» ЦК України на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (ст.1225). Право на збільшення розміру земельної ділянки для ведення ОСГ понад максимально встановлений розмір у 2 га мають спадкоємці незалежно від способу її спадкування – як за законом, так і за заповітом.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про особисте селянське господарство» громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2 га, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених у ст..121 Земельного кодексу України для ведення особистого селянського господарства.
Це означає, що визначений розмір земельної ділянки є максимальним для тих осіб, які до введення в дію чинного Земельного кодексу України, тобто до 1 січня 2002 року, безоплатно приватизували земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства у меншому розмірі, зокрема, до 0,60 га. За умови наявності вільних земель сільськогосподарського призначення ці особи можуть додатково приватизувати для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку за умови, що загальна площа безкоштовно набутих земельних ділянок для ведення особистого підсобного/селянського господарства не буде перевищувати 2 га.
При цьому необхідно враховувати, що такі обмеження розміру земельної ділянки не поширюються на випадки, коли особа набула право приватної власності на земельну ділянку шляхом успадкування чи виділення на місцевості земельної частки (паю). Членам ОСГ земельні частки (паї) можуть виділятися в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну сумісну власність (подружжя) відповідно до закону.
Головний спеціаліст юридичного сектору Управління Держземагентства у Вінницькому районі Вінницької області О.Л.Павловська