Гідними продовжувачами бойової слави своїх дідів і прадідів є сьогоднішні воїни АТО. Не вщухає з роками біль утрат в українських сім’ях. Музей створив грандіозну тематичну експозицію «Пам’ятаємо! Перемагаємо!». Відходять у вічність ветерани Другої світової війни, але пам’ять про їх подвиги вічна! На музейний урок Мужності і Слави завітала голова ветеранської організації с.Писарівки Зоя Андріївна Бондар. Її батько, Андрій Микитович Редько - легендарний розвідник, односельчанин, кавалер багатьох бойових орденів та медалей. Давно вже немає серед нас Андрія Микитовича, але спогади про героя будуть вічними. - Пам’ять про мого батька, каже Зоя Андріївна - оживає, коли беру до рук вицвілі воєнні фотографії, перечитую пожовклі аркуші фронтових листів. А справжньою сімейною реліквією стала нещодавно надіслана із братнього нам Узбекистану книга його однополчанина.
Документальна книга узбецького письменника-фронтовика Адхама Рахмата «Мужества не занимать» - хвилююча розповідь про героїчні подвиги розвідників 147 стрілецької дивізії І-го Українського фронту. Чимало сторінок цієї героїко-патріотичної повісті присвячено однополчанину автора книги, легендарному розвіднику Андрію Микитовичу Редьку.
До складу дивізії він потрапив ще на початку війни. Коли в липні 1941 р. наші війська вели важкі бої за м.Житомир, юний Андрій з великою сміливістю та відвагою допомагав солдатам у розвідувальних діях, позаяк був уродженцем тих місць. Побачивши сміливість і відвагу юнака та велике бажання хлопця громити ворога, його зараховують до складу розвідгрупи дивізії. Вчився азів воєнної справи в ході військових дій. Розвідка в умовах воєнного часу це надзвичайно ризикована і відповідальна справа, від якої залежить успіх бойової операції військового з’єднання. Ніхто не має права не виконати завдання, навіть ціною власного життя. А така ціна була постійною, впродовж цього бойового шляху частини, який проліг від Житомира до Сталінграда і далі до Берліна і Праги. Андрій Микитович не дуже багато розповідав своїй сім’ї про все те, що він пережив на війні. Не один раз він був поранений, контужений, але ніколи фронтових друзів не залишав у біді. Багато героїчних, захоплюючих епізодів описано в цій книзі, яка стала основою художнього фільму «Мужества не занимать», знятого студією «Ташкентфільм».
1944 рік. Проскурівсько-Чернівецька наступальна операція. Важливе розвідувальне завдання було поставлене групі розвідників на чолі з А.М.Редьком. Бойове завдання із захоплення ворожого «язика» було виконано. Було взято німецького офіцера-лікаря. Повертаючись назад, зіштовхнулись з німецькою розвідкою. Розпочався бій. Ворога було знищено. Але й серед червоноармійців були значні втрати. Декілька поранених потребували негайної медичної допомоги, а до своїх ще кілометрів двадцять. Домігся, щоб «язик» розповів, де розташований ворожий медсанбат, адже потрібні медикаменти… Андрій вирішує залишити розвідгрупу з пораненими і «язиком» в надійно замаскованому укритті. А сам, під прикриттям темряви, долає не менше 10 кілометрів до розташування ворожого санбату. Без пострілів, тільки з армійським штик-ножем знімає по черзі двох вартових. (До речі, в післявоєнний час з розповідей рідних він не міг навіть курки зарізати, не міг бачити крові, так було багато крові пролито в боях). І за орієнтирами ворожого «язика» дістає цілий рюкзак медикаментів для негайної допомоги пораненим. Повернувшись назад до розвідгрупи, Редько наказує німецькому офіцеру–медику надати допомогу пораненим. З великими труднощами довелось добиратись назад до лінії фронту. Загиблих товаришів з простими солдатськими почестями було поховано. А поранених довелось тягнути на собі. Немає де правди діти, тільки завдяки німецькому медику поранені розвідники чудом вижили після важких поранень. Самого ж німецького офіцера було здано до штабу дивізії, звідти було відправлено до Ставки Верховного Головнокомандування. Та ворожий офіцер-медик сповна виконав клятву Гіппократа із спасіння поранених. За цей подвиг Андрій Микитович був удостоєний ордена Слави.
Важкі фронтові дороги. Мужність, сміливість і героїзм, любов до Батьківщини завжди була з нашим героєм. Закінчив свій бойовий шлях А.Редько в травні 1945 року. 3 травня штурмував ще Берлін, а потім наказ - на Прагу! 10 травня був останній бій за визволення Чеської столиці. А це ще дуже цікава і героїчна історія розвідника із проникнення в окуповану фашистами Прагу, координацію дій з місцевими патріотами-повстанцями, коригування наступальних дій 147 стрілецької дивізії із замку центра міста… За успішне виконання бойового завдання писарівчанин був нагороджений орденом Вітчизняної війни. За словами автора книги, за високі мужність і героїзм із виконання поставлених бойових завдань штаб дивізії представляв А.М.Редька до найвищої нагороди - звання Героя Радянського Союзу. Але, на жаль, не завжди такі клопотання доходили до найвищого керівництва держави. Після війни фронтовик ще довго і сумлінно працював на різних відповідальних посадах в царині народного господарства. До бойових нагород додалися трудові. Як завжди, повторяв Андрій Микитович: «Ми пролили не один грам крові, щоб запанував Мир в нашій Україні». Патріотом якої він був, і яку дуже любив. Вічна пам’ять і Слава нашому воїну!
Захоплююча розповідь, фронтові фотографії про героя військово-історичного проекту «Розвідники - герої війни» викликали велику зацікавленість та патріотичне піднесення в юних пошуковців-дослідників музею історії села.
Вони підготували цікаві проекти про героїв війни. Богдан Стасюк цікаво презентував проект «Мій прадідусь Петро Васильович Творун - відважний командир». Олег Сметана та Тетяна Цьомик на високому дослідницькому рівні презентували проект «Доля моєї родини в роки війни». Наталія Горбань виступила з дуже цікавим проектом «Мій батько і брат - бійці АТО, захисники України!». Було згадано всіх ветеранів-фронтовиків, які зовсім недавно були разом на всіх патріотичних зустрічах. Дуже цікавим і захоплюючим став виступ–презентація учителів Сергія Костянтиновича та Ольги Костянтинівни Творунів про своїх батьків-учителів Костянтина Сергійовича та Лідію Тарасівну: «Наші батьки-ветерани бойових дій». А продовжувачем героїчної слави свого дідуся і бабусі сьогодні є їх внук Костянтин Творун - воїн АТО.
Саме такі героїчні сторінки біографії стають неоціненним скарбом у вихованні в молодого покоління любові до рідної Вітчизни.
Керівник пошукової групи «МОСТ» військово-історичного клубу «Подвиг» Писарівської ЗОШ І-ІІІ ст., шанувальник героїчної військової історії Сергій Стецюра презентував знайдені на території нашого краю елементи та макети військової зброї та спорядження.
Війни - це породження зла. Людського зла. Поєднання слів «Людина» і «війна» суперечить усім людським законам добра. Але війни-це не тільки минуле людства, це, на жаль, його сьогодення.
Джерело: комунальна регіональна газета «Подільська Зоря»
