20 жовтня 2020 року свій славний 95-річний ювілей відзначала знана і шанована людина, уродженка села Зарванці - Давидова Параска Кирилівна. На свято з вітаннями до ювілярки завітали голова Вінницької районної ради Тетяна Закревська, голова Вінницької райдержадміністрації Євгеній Луценко, голова районної ветеранської організації Петро Василинич, жителька села Зарванці та депутат Вінницької районної ради Людмила Марценюк.
Вітаючи іменинницю, гості бажали довгих років життя, міцного здоров’я, миру та сімейного благополуччя, достатку, шани і поваги від людей, родинного затишку та радощів від дітей, онуків та правнука. Висловлювали слова вдячності і поваги за мудрість, активність, щирість та добре серце, за те, що терпляче несла важкий хрест життєвих випробувань, покладаючись на Господа, власні сили і добрих людей. дякували. Окрім приємних та гарних слів презентували грамоту районної ради, районної державної адміністрації та районної організації ветеранів та грошову винагороду.
Параска Кирилівна народилась 20.10.1925 року в селі Зарванці в селянській простій родині. Трудовий шлях ювілярки був нелегким – ще з дитинства вона важко працювала в місцевому колгоспі. На жаль, на долю випало багато випробувань: голодомор, Друга світова війна, післявоєнні роки, але це не зламало сильний дух Параски. Двічі була заміжньою: має сина від першого шлюбу та доньку від другого, з якою на сьогоднішній день і проживає. Має 4 внуків, 7 правнуків та 1 праправнука. Чоловік із життя відійшов у вічну пам’ять 20 років тому. Батьки іменинниці були колгоспниками, тож жінці прийшлось нелегко ставити на ноги дітей - згадує ювілярка. Давидова Параска з тремтінням та гіркими сльозами згадує про завершення в 1942 році добровільного виїзду в Німеччину, адже хто потрапив до Німеччини пізніше, включно з можливими добровольцями, вербувалися примусово, їхньою особистою думкою та волею вже перестали цікавитися. Важкі спогоди, які живуть до сьогодні. Окрім роботи в колгоспі, для того щоб забезпечити сімейне благополуччя родини, вели сільське хазяйство в дома. Згодом після колгоспу працювала в будівельній бригаді. А вийшовши на пенсію працювала на пошті. Все було на довгому шляху: голод, холод, приниження, але вистояла і радіє сьогоденню, адже в неї в житті є найцінніший скарб - це велика дружня родина.
Можна ще багато говорити про цю сильну жінку, яка пропри всі випробування долі, залишилась готовою й надалі дарувати свою любов, ділитися мудрістю з родиною та друзями.
Іменинниця дякувала гостям за вітання, турботу і увагу. «Завжди приємно, що тебе пам’ятають і не забувають» - зі сльозами на очах говорила ювілярка.
