День народження – свято особливе. Дехто зустрічає й відзначає його із сумом, адже воно сповіщає, що минув ще один рік земного буття. 3 березня Надії Яківні Грицай з Вороновиці виповнилося 95 літ. Вимірюючи життя роками, вона озирається в минуле, аналізуючи, що ж доброго, гарного зробила за цей час, згадує злети і падіння, невдачі та успіхи. «Не рахуй роки, рахуй добрі справи»,- кажуть в народі. Але як же не лічити їх плин, відчуваючи в глибині душі журбу за тим, що вже ніколи не повернеться…
У родині Якова Юхимовича та Анастасії Павлівни Москалюків із села Костянтинівка, що на Липовеччині, зростало 6 дітей – 4 синів та 2 доньки. Восьмирічна донька померла від голоду в 1932 році, син Михайло пропав безвісти на «фінській» війні.
Надія Яківна пригадує, як було страшно прокидатися вранці, знаючи, що в хаті немає ані крихти хліба. Взимку «заможна» бабуся нарізала всім тоненькі скибочки хліба, щоб не бачив дідусь, а повесні їли кульбабу, збирали клей на деревах та колоски. Найбільшою ж мрією було бодай одного разу вдосталь наїстися хліба.
По закінченні дев’ятирічки пішла дівчина до сусіднього села працювати з перепису населення. Коли розпочалася війна, подолянці було 18 років. 1942 року разом із іншими однолітками гітлерівці її забрали на каторжні роботи до Німеччини. Їхала товарняком на чужину, а перед очима стояли мати, батько, вся рідня, дім, поля… «Чи ж побачу їх ще колись», - нуртувала в голові думка. Неподалік Збаража, що на Тернопіллі, Надія вибрала слушний момент і рішуче вистрибнула з вагона. Та далеко не втекла, спіймали нелюди і віддали на роботу до пана. Доїла корів, працювала в полі, порядкувала по господарству. 1944 року подолянку звільнила з неволі Червона Армія, і вона повернулася до рідної домівки.
А згодом зустріла свого коханого Григорія Грицая, молодята побралися. Чоловіка було направлено на роботу до Степанівської МТС, а затим до Вороновиці. Тут звели гарний дім, зростили дітей: синів Геннадія та Миколу, доньку Валентину.
В 1953 році стала трудитися Надія Яківна в місцевому колгоспі ім. О.Ф.Можайського різноробочою. До схід сонця хліби випікала, дітей до школи збирала і в поле до праці поспішала. Із 1965 до 1971 року очолювала буряківничу ланку, по 500-600 центнерів з гектара солодких коренів збирали тоді в господарстві. Затим, аж до виходу на пенсію в 1977 році була бригадиром городньої бригади. А поруч із працею у жінки завжди йшла пісня, не одне десятиріччя проспівала вона у колгоспній хор-ланці, неодноразово разом із колегами була учасницею виставок досягнень народного господарства в Києві та Москві, що й не дивно, адже вороновицьке господарство на ті часи було мільйонером, одним із найкращих у республіці.
Ювілярку нагороджено медалями «За доблесний труд», «За материнство» та ювілейними, численними грамотами та подяками.
Кажуть, що щастя до кожної жінки приходить по-різному. Героїня ж моєї розповіді своє щастя знайшла у щоденній копіткій праці біля землі та задушевній українській пісні. Надія Яківна достойно прожила життя. Вона щаслива, ще б пак, адже потрібна дітям, онукам, правнукам. Радіє успіхам 5 онуків, 12 правнуків та однієї праправнучки. А чого ще треба для щастя?
Попри солідний вік бабуся ще порається по господарству, має власний рецепт вирощування китайської троянди, віти якої впираються стелі. З ранньої весни й до пізньої осені її оселя потопає в квітах, а на грядках тішать око соковиті овочі, в саду – яблука та груші.
Аби привітати Надію Яківну Грицай з 95-річчям, до її оселі завітав цілий десант гостей. Чепурна бабуся з радістю їх зустріла, із задоволенням вислухала усі вітальні слова.
«Здоров’я Вам і тільки здоров’я, живіть довго на радість своїм дітям і внукам, помагайте їм і порадою, і мудрим словом, діліться досвідом прожитого нелегкого життя. А дітям – також всього найкращого, бо в цьому є і Ваша заслуга», – привітав Надію Яківну голова Вінницької РДА Михайло Демченко. Також вручив ювілярці Почесну грамоту Вінницьких районних державної адміністрації та ради, ветеранської організації, грошову винагороду.
Із привітаннями до ювілярки звернулися також очільник Вороновицької ОТГ Олександр Ковінько, заступник голови Вінницької районної ради Олексій Плакида, запашного короваю сусідці презентував депутат селищної ради Олег Юрченко.
Не оминули увагою та добрими словами і родичів Надії Яківни. Так, голова районної ради ветеранів Петро Василинич щиро привітав та вручив Подяку дочці ювілярки Валентині Сапіян. У ній, зокрема, йдеться наступне: «Вінницька райдержадміністрація, районна рада, рада ветеранів сердечно вдячні Вам за невичерпну любов та жагу приносити користь, за чуйність і повагу до матері. Нехай Ваша доброта повернеться до Вас сторицею. Низький Вам уклін за небайдужість до старшого покоління».
Чимало гарних слів на адресу сивочолої іменинниці пролунало того дня з вуст очільниці місцевої ветеранської організації Валентини Квятковської.
Піснями бабусю із ювілеєм вітали учасниці вокального жіночого ансамблю «Берегиня» Вороновицького СБК.
«Знаєте, якщо відняти від моїх літ часи, коли доводилось виживати, то не таке вже й довге моє життя. Зараз дякую Богові за кожен прожитий день. Люблю, коли приїжджають діти з онуками, але тоді почуваю себе якоюсь слабшою, а коли вдома сама – то сили є все по дому робити. Зараз весни чекаю, бо нічого кращого для мене немає, як побачити свіжу чорну ріллю. Я так люблю землю і роботу на ній, що сльози виходять. Зараз молодь так землю не любить»,- поділилася сокровенним із гостями Надія Яківна Грицай.
За матеріалами газети "Подільська зоря"
