18 лютого свій 90-річний ювілей відзначив колишній партизан-підпільник, фронтовик, учасник бойових дій Другої світової війни, кавалер орденів Червоної Зірки, Вітчизняної війни, «За мужність», медалі «За бойові заслуги» та ювілейних, полковник у відставці, житель села Майдан Анатолій Петрович Медведєв.
Аби привітати іменинника з вагомою життєвою датою до його оселі завітали почесні гості: голови Вінницьких районних державної адміністрації М.І.Демченко, ради С.М.Сітарський; очільники районної ветеранської організації П.О.Василинич та сільської – В.П.Надкерничний; діловод Якушинецької сільської ради Л.В.Косичук.
Окрім щирих слів вдячності за подвиг та побажань здоров’я, довголіття й інших життєвих гараздів А.П.Медведєву було вручено Почесну грамоту районних ради та державної адміністрації, ветеранської організації, матеріальну допомогу й сувенірну продукцію.
Із ювілеєм колишнього воїна також віншували, вітальну адресу і грошову допомогу вручили голова Якушинецької ОТГ В.С.Романюк та депутат сільської ради П.О.Слюсар.
Народився Анатолій Петрович Медведєв далекого 1928 року у м. Вінниці, там і проживав. До початку Другої світової війни був звичайним школярем із масою захоплень. Як він згадує, відвідував одразу п’ять різноманітних гуртків. «Вже через місяць після початку бойових дій німці були у Вінниці та розпочався період окупації», - розповідає ветеран. Звісно, підліток хотів бути корисним і от одного дня доля звела його із керівником підпільної партизанської групи Павлом Мельником, який запропонував юнакові приєднатись до них. Не роздумуючи ні хвилини хлопець погодився і розпочалось життя сповнене небезпек. Організована Мельником група підлітків успішно діяла в тилу ворога аж до визволення міста. Юні підпільники розповсюджували листівки, розклеювали по місту карикатури на гітлерівців. Вони добували зброю, боєприпаси, медикаменти, продукти і передавали все в партизанський загін. Під час комендантської години, коли мешканцям міста заборонялось ходити вулицями, підпільники виходили на пошуки зброї. Один із таких випадків згадує Анатолій Петрович. Це була дуже холодна новорічна ніч 1943 року. Вони із товаришем вийшли на вулиці міста в надії на якусь здобич, і от невдовзі почули гуркіт автомобіля, сховавшись у сніг дочекались поки німці вийшли з автівки та пішли у будинок. Затим вийшли зі схованки та відкривши дверцята побачили в машині зброю. Хлопці думали, що німці вийдуть не скоро, тому спокійно почали ховати в одяг гвинтівки та набої, але раптом почули голоси, довелось знову ховатись у снігу. Звісно фашисти побачили, що в машині хтось порпався і почали кричати та стріляти в різні боки, а в цей час на відстані декількох метрів у глибокому снігу лежали юнаки та думали лише про те, аби їх не помітили. Скільки часу вони там пролежали невідомо. Коли все стихло, підлітки побігли на квартиру підпільників і віддали зброю за що отримали по кружці чаю і трішечки цукру. Того вечора Анатолій Петрович відморозив пальці на руці. Щоб роздобути зброю, підпільники вдавалися до різних хитрощів, якщо вдавалось роздобути зброю ховав її юнак гуляючи з санчатами із молодшим братом в ковдру, аби не викликати підозру.
Великою перемогою молодіжної підпільної групи було звільнення 180-ти бранців, яких перед відправкою в Німеччину загнали до бараків. Пошкодивши зв'язок табірної охорони з комендатурою, юні підпільники врятували бранців від каторжних робіт.
Важко даються ветерану спогади про тих членів групи, які були викриті фашистами та розстріляні. Із дванадцяти месників живими залишились лише шестеро.
Коли над групою нависла велика небезпека викриття залишатися в місті далі було неможливо. Частина юнаків, серед них і Анатолій Медведєв на чолі із Павлом Мельником вирушили до Чорного лісу, де переховувались в землянках. Затим з’єднались із вояками армії та допомагали загнати німців в оточення. В той час юнак став так званим сином полка. Під час цієї операції Анатолію Петровичу вдалось взяти у полон двох німців.
У квітні 1944 року війна для юнака закінчилась, позаяк він був іще малолітній його відправили закінчувати навчання. Довелось чоловіку здобувати освіту в торговому, затим військовому училищі та академії. Прожив Анатолій Петрович Медведєв довге та насичене різноманітними подіями життя, разом із нині покійною дружиною виховали сина та доньку. До речі, онук Анатолія Петровича Ян Смолен входить до ТОП-20 шахістів Словацької Республіки, був чемпіоном цієї держави, доволі успішно бере участь у міжнародних шахових турнірах. Як і мати, Марія, є викладачем Братіславського університету. Ще один онук, Іван, талановитий комп’ютерник, працює в одній з київських фірм.
Джерело: регіональна газета "Подільська зоря"
